Михайло Поплавський: Ви маєте атакувати життя!

У рамках серії майстер-класів для студентів Кафедри зв’язків з громадськістю та реклами Київського національного університету культури і мистецтв відбувся ексклюзивний практикум від людини, яка водночас є ідеологом і творцем PR-проекту «Співаючий ректор», Михайла Поплавського. Михайло Михайлович для викладачів і студентів кафедри – особливий гість, адже саме він був ідейним натхненником створення першої в Україні Кафедри PR ще в 1997 році. Саме Поплавський разом зі своєю командою у часи, коли мало хто розумів, що таке Public Relations розробив комплексну програму іміджевої комунікації Київського державного інституту культури ім. О.Є. Корнійчука. Ним було втілено багато мистецьких і суспільно-значущих проектів, що стали відомими як в Україні, так і за її межами. Маючи великий досвід роботи, системні знання, аналітичні вміння у сфері PR, ситуаційному аналізі, менеджменті зв’язків із громадськістю, Михайло Поплавський радо погодився поділитися зі студентами усіма тонкощами й особливостями комунікаційного процесу зсередини. Практикум проходив у дружній родинній атмосфері і тривав близько двох годин! Майбутніх піарників цікавили особливості обраної професії, тонкощі розкрутки КНУКіМ, PR-проект «Співаючий ректор», імідж-технологія  «Теорія стресу», чому КНУКіМ у народі називають Університетом Поплавського та що на сучасному етапі робиться для формування позитивного іміджу вишу. Запитували і про обмін досвідом з іноземними ВНЗ, плани, перспективи… Михайло Поплавський відразу відкинув будь-який офіціоз і спілкувався зі студентами, як з колегами, даючи їм мудрі та професійні поради. PR – це не просто знання, це відчуття та інтуїція PR – це мистецтво переконувати, впливати на думки. Фахівець із PR повинен володіти розвиненою інтуїцією. PR – це не просто знання, це й відчуття. Навіть, якщо ви будете знати усі теоретичні нюанси, але не матимете природньої інтуїції чи відчуття ситуації, ви нічого не досягнете. Як фахівці маєте добре знати психологію, психоаналітику, політологію, соціологію… Ви не можете бути піарником, якщо у вас немає бази знань і потенціалу. Хочу, щоб ви зрозуміли: головне – правильно вибрати професію. Робити те, що вмієш краще за інших. Утримати конкуренцію можна тільки так. Якщо ви бачите, що PR – не ваше, переорієнтуйте себе. Так ви отримаєте шанс реалізувати свої здорові творчі амбіції. Кожному з вас же не хочеться бути сіренькою мишкою. Ви хочете самореалізуватися? Я вважаю, краще бути білою вороною, ніж сірою мишею. Якщо у вас є драйв від любимої справи, маєте аналітичний склад розуму, а головне, вам подобається сам процес такої діяльності – ласкаво просимо до професії. Ви маєте із задоволенням йти на роботу і повертатися додому. Для роботи на PR-ринку ви повинні бути наполегливими, навіть інколи агресивними, переходити в наступ. Ви маєте атакувати життя, брати відповідальність на себе й бути постійно в пошуку нових нестандартних рішень, неординарних ходів, миттєвої зміни тактики. Найголовніше, аби те, що ви плануєте, зуміли реалізувати. Ставте перед собою найвищі цілі, а обравши, виконуйте свою роботу якомога краще. Потужними і справді успішними піарниками з вас зможуть стати десь 10-15 відсотків. Хорошими фахівцями чи прес-секретарями, звісно, можуть бути всі. Забудьте про лінь і відмовки! Поки ви сумніваєтеся, інші – працюють. Не ризикуйте залишитися позаду і спостерігати, як вашу мрію реалізовує хтось інший. Ваш шлях до успіху це – характер, знання, внутрішній стрижень і воля до перемоги! PR-проект «Співаючий ректор» У 1995 році в результаті боротьби різних кланових груп за крісло міністра, мене незаконно змістили з посади ректора КДІК. Після трьох судових процесів і за потужної підтримки студентів, які пікетували Верховну Раду й Кабінет Міністрів, я повернувся на посаду ректора інституту культури. Коли ми виграли суд у Мінкульту, то подумали, що відомство все рівно не заспокоїться і буде намагатися змістити мене ще за щось. Тоді зібралась моя команда і разом почали думати, як розвивати виш, як привернути увагу до інституту. Ми з командою вирішили, що це має бути чимось екстраординарним. У результаті «мозгового штурма» і виник PR-проект «Співаючий ректор». Від самої ідеї я був у шоці!!! Команда знайшла моє слабке місце і сказала: «Якщо ви не погодитеся вийти на сцену і заспівати, значить ви – не патріот інституту!». Якщо я не патріот, то хто ж тоді патріот?! От так все і почалося… Кожен із Вас має бути лідером! Пам’ятайте, якщо команда не працює на лідера, а лідер – на команду, значить це вже не команда. Якщо лідера не сприймають, тоді лідеру пора йти, а команді – шукати нового керівника. Я свою команду формую за принципом 7П: Професіоналізм, Патріотизм, Порядність, Потужна Праця і «Преданность Поплавскому». Без цих основ не буде моєї команди! Для того, щоб вийти на сцену, потрібна була хороша пісня. Юрій Рибчинський і Геннадій Татарченко спеціально для мене пишуть хіт і називають «Йди навпростець». Я подивився і кажу: «Ні! Вона буде називатися «Юний Орел». Так я відчув цей матеріал. Зі співами, вокалом цей проект не мав нічого спільного. Це був продуманий PR-проект «Співаючий ректор». Я не був ні солістом, ні вокалістом, ні співаком. Я – виконавець і популяризатор українських пісень. У чому фішка? Ми використали «Теорію стресу». Сам вихід ректора на сцену повинен був викликати шок, стрес і його несприйняття, а також зламати стереотипи радянських ректорів. Чого ми і досягли! Двадцять п’ятий кадр спрацював!   Критика – найкраща реклама Після мого виходу на сцену реакцію ЗМІ чекали із великим хвилюванням. Та коли побачили, який галас у пресі спричинив ректор М.Поплавський, то вже полегшено зітхнули. От читаю газету 1997 року, пишуть: «Страна онемела, когда на сцену вышел никому неизвестный, безголосый ректор Киевского института культуры Михаил Поплавский». «Жах!», «Провал!» – журналісти сварили або кепкували. А ми вже розуміли: нам вдалося! Провал був би тоді, якби всі промовчали. Оце «Теорія стресу» на практиці. Наша задача була не голос показати, а привернути увагу до інституту. Чим більше журналісти критикували, а глядачі обговорювали мої виступи, тим більше людей цікавилося Інститутом культури. А коли звернули увагу, то побачили, що це вже – новий виш, який немає нічого спільного з колишнім «кульком». Через 5 років, коли проект «Співаючий ректор» запрацював на повну, студенти в анкетах писали, що вступають до Університету культури, бо «тут співає ректор». Парадокс? Парадокс! Я знаю, що не всі мене сприйняли. А це була така продумана фішка. Психологічна. Вони ж думали, що Міша клоун, плигає по сцені, «Юного орла» там співає, в костюмі бетмена, а Міша прорахував на 10-15 років наперед. І, завдяки цьому, ви сьогодні сидите в таких гарних, технічно укомплектованих аудиторіях. «Теорія стресу» – дуже прогресивна. В її основі лежить гіпотеза про те, що необхідна реакція масової свідомості може бути наслідком стресу. На ній і будувалась концепція проекту «Співаючий ректор». Мої дії були продумані, хоча для більшості виглядали нелогічними, викликали ажіотаж і нерозуміння. Стереотип ректора, сформований у масовій свідомості, був таким: поважний професор, в окулярах, із краваткою, стиль спілкування – офіційно-діловий, стриманий, потрапити на прийом чи поспілкуватися – неможливо. Коли з’являється кардинально протилежна фігура – однозначного схвалення чекати не варто! Звичайно, я ризикував. Передусім репутацією ректора й професора, але нашою ціллю було вивести інститут із кризи, і ми досягли бажаного результату. Якби я на півдорозі зупинився, припинив виступати, то все було б даремно. Моя порада: ніколи не витрачайте час на боротьбу з критиканами, не відволікайтеся від роботи. Ви повинні бути впевненими у тому, що робите. Вам будуть говорити одне, друге, третє. Але ви маєте «дотанцьовувати», доводити справу до кінця. Головний слоган нашої команди був: «Говорите обо мне все, что хотите, только фамилию не перепутайте». Бо через півроку все забувається, а прізвище – ні! Поплавського критикують зазвичай політичні, наукові й творчі «імпотенти», які нічого в житті не досягли. Життя подібне до річки: якщо не рухається, то починає замулюватися й перетворюватися на болото. Не можна зупинятися, життя – це вічний рух. І щоб не випадати з потоку, необхідна жага до здійснення мети, необхідний прогрес. Залишайтесь оптимістами і рухайтесь вперед. Я до всього відношусь по-філософськи і хотів би, щоб і ви сповідували філософію переможців, філософію лідерів. Анекдоти як інструмент РR 1 квітня я дозволяв студентам жартувати на будь-які теми, організовувати різні капусники. Ще один прийом, який ми використали – це анекдоти: про ректора, проректорів, деканів і викладачів. Зібрання підготували та видали студенти і презентували його ректору – «200 анекдотів про Поплавського і К». От, до прикладу (зачитує): Журналіст бере інтерв’ю у Михайла Михайловича: – Є геніальні артисти, письменники, спортсмени, а чи є геніальні ректори? – Ну, – каже Михайло Михайлович, – нас дуже мало. Анекдоти це теж PR. Один із найсильніших інформаційних потоків, які люди читають, переказують. Вони запам’ятовуються тим, що викликають яскраву емоційну реакцію. Це 2000 рік (гортає збірник анекдотів). Це вже 15 років пройшло. Тому це теж історія. Кореспондент запитав у Михайла Михайловича: – Кажуть, що ви спите зі студентками університету? – Хіба з ними заснеш?! – відповів Михайло Михайлович. Анекдоти є найефективнішим каналом РR-впливу і знаходять широкий резонанс серед громадськості. Вони знижують соціальні бар’єри, певні табу, гармонізуючи в такий спосіб міжособистісні відносини між студентами та ректором. Впізнаваність бренду Потрібно було і надалі «підливати олії у вогонь». Вищий пілотаж роботи піарника – згадки про особистість, фірму, не від випадку до випадку, а її постійна, «фонова» впізнаваність. І що ми робимо… Ми їздили з шоу-програмами по всій Україні. Всеукраїнські тури «З любов’ю до України!», «Від сердець до сердець», окрім того, що привертали увагу до КНУКіМ, популяризували українську пісню, тим паче – на сході країни, де вона звучала дуже рідко… Люди полюбили мої пісні. Щирі думки та почуття, закладені у піснях, були зрозумілі кожному – любов до рідної землі, повага до батьків, кохання… Я переконаний, масова культура потрібна нашій країні! Хто зараз займається розвитком масової української культури? Ніхто… Наступним проектом, який ми створили, був Всеукраїнський дитячий телевізійний конкурс «Крок до зірок», що витіснив з українського ефіру російську «Утреннюю звезду». Після нього стартувала «Наша пісня» (сьогодні – «Українська пісня»). Потім – «Шеф-кухар країни» – «Підтримуйте українське!» Проводили щорічні святкові концерти: «Ми, діти твої, Україно!» до Шевченківських днів, «Мамо, вічна і кохана» до Міжнародного дня Матері, всеукраїнські та міжнародні фестивалі дизайну, кіно, ІТ-технологій і багато інших проектів. Щоб розкрутити бренд, найперше потрібно привернути увагу, а потім – постійно підтримувати цей інтерес, створюючи інформаційні приводи, і таким чином формувати впізнаваність й позитивний імідж компанії. Потрібно атакувати інформаційний простір Кафедра PR у КНУКіМ була заснована на 2 роки раніше, ніж в університеті ім. Шевченка й Могилянці. Я відчував: потрібно атакувати інформаційний простір і готувати фахівців цього напряму, бо за ними майбутнє. Кафедру зв’язків з громадськістю та реклами потрібно потужно розвивати, бо в епоху бурхливої інформаційної революції, глобалізації інформаційного простору, PR – один з інструментів прогресу. Світ сьогодні медійний – бізнес, політика, культура, все залежить від інформації. Зараз створюється серйозна інформаційна мережа в Україні, щоби ми виховували об’єктивне молоде покоління. Тому що, ви ж знаєте ситуацію в медіа: власники телеканалів працюють більше над тим, аби дискредитувати конкурентів й зацікавлені не в об’єктивності, а в створенні їхнього негативного рейтингу. До речі, Кафедра зв’язків з громадськістю та реклами співпрацює з аналогічними освітніми структурами Прибалтики, Польщі, Італії. Планується плідна співпраця, обмін науковим досвідом і студентами, впровадження подвійних дипломів європейського зразка. Чому КНУКіМ називають Університетом Поплавського? Тут нічого дивного немає, що університет так називають у народі. Становлення й розвиток вишу пов’язані з моїм іменем, я не можу сказати, як і хто його має називати. Я ж не ініціюю, щоб його назвали «Університет культури імені Поплавського». Його і так назвуть, але з часом… 22  роки – це історичний період, епоха Поплавського в університеті культури. Добре це чи погано? Кожен сприйме по-своєму, але це – епоха. Коли мене призначили ректором і я подивився на його стан, на розвалені аудиторії і корпуси, у мене було чітке розуміння – саме я повинен його відродити й зберегти. У 1993 році інститут культури мав лише два факультети: культурно-освітній та бібліотечний, і навчалось в ньому всього 850 студентів. Ви можете уявити цей інститут? А сьогодні, згідно з даними рейтингу вищих навчальних закладів України за балом вступників інформаційної системи «Конкурс», КНУКіМ входить до тридцятки найпопулярніших і найбільш авторитетних ВНЗ серед абітурієнтів. Чи можуть нас любити, коли ми кращі? Ні. Успішних не люблять. Але є ті, що поважають. Та в будь-яке село заїдь і запитай бабусю про Поплавського, а вона скаже: «Поплавський такий чоловік. Ой! Оце дивилася його «Шеф-кухаря країни», такі картопляники він робив, таке творив». «А які дівчата», – добавить дід. От вам і весь PR. Ми ж це не нав’язуємо. Ми просто підводимо до цього. Коли люди приїжджають до мене зі своїми проблемами (у когось онкологія, комусь операцію чи обстеження потрібно), я їх за свої гроші лікую. Я ще нікому не відмовив! А «людська молва» – це найефективніша інформаційна зброя! Університет – любима справа. Я живу ним, живу вами… Самоменеджмент Хороший настрій – це візитка успішної людини! Із хорошим настроєм ви повинні виходити з дому. Я рекомендую вам робити, як я: прокинувся – холодний душ – фреш – п’ять тисяч кроків (швидка хода). І так щоранку! Коли ви збираєтеся на навчання чи роботу, вмикайте музику, яка вам подобається, щоб налаштуватись на позитив. Увечері ж – три тисячі кроків. Зустрічають за зовнішнім виглядом, тому ви повинні бути впевненими, усміхненими. Перше, на що звертають увагу, це – обличчя, потім фігура, одяг. Тому, щоб добре виглядати, ви повинні ходити в спортзал або займатись швидкою ходою. Завжди бути в хорошому настрої і жити на позитиві! Я мрію, щоб стало модно бути – УКРАЇНЦЕМ ! Кожен із вас повинен сьогодні задуматись «Де я є сьогодні?», «Де я буду завтра?» і «Що отримаю на виході?». Якщо ви це визначите, тоді зможете рухатись до своєї цілі. Але ви повинні не тільки чогось бажати та мріяти, а й робити кроки до успіху. Під лежачий камінь коньяк не тече. Коли здається, що весь світ налаштований проти тебе, пам’ятай, що літак злітає проти вітру, а не за вітром! Я бажаю вам мирного неба, щоб у нас все було добре. Я вірю, що всі ви – переможці, творці свого життя, здолаєте всі негаразди, бо КНУКіМ у вас формує філософію лідерів, філософію переможців. Я хотів би, щоб ви зранку говорили собі: я – переможець, я це зроблю, я доведу це мамі, рідним, вчителям і Поплавському!